Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.
Я зітхну... запалю обгорілу свічу,
Помічаю: не замки-твердині, не храми —
Скам'янілий чорнозем —
потріскані стіни плачу.
Піднялись,
озиваються в десятиліттях,
З далини, аж немов з кам'яної гори
Надійшли.
Придивляюсь: Вкраїна, XX століття
І не рік, а криваве клеймо — «33».
Голодомор – не просто біль і рана. Це – чорна діра нашої історії, яка могла безповоротно поглинути не тільки Україну, але й будь-яку надію на життя.
Немає коментарів:
Дописати коментар